Приблизно так називалася одна із публікацій, про особливості роботи сучасних лікарів. Знущання?
(на продовження посту про «триліких лікарів»)
- «тільки 1 із 10 нині практикуючих лікарів на Заході порекомендував би таку ж кар’єру дітям»*
- «тільки 6% задоволені роботою»
- «у двічі частіше за усіх інших скоюють самогубство (там, у «них» де нібито все супер… жах!)»
«Unhappy doctors» (нещасливі лікарі) – світовий тренд. Навіть там, де добре заробляють, є й не мало тих, хто незадоволений роботою й життям, вигоряє, зупиняється в кар’єрі і навіть лишає професію.
Цитати:
- «у лікарів є унікальні навички, які вони хочуть принести світові але не можуть тому що 80% робочого часу йде на бездумне клацання по клавіатурі»
- «настав час подивитися правді в очі: якщо ви зараз працюєте штатним лікарем в системі охорони здоров’я майже неможливо бути щасливим на роботі у довгостроковій перспективі»
- «оплата праці та напруженість робочого графіку мають значення, але їх недостатньо…»
Шо за чортівня?)
- Особисто я – щасливий лікар), але мене цікавить тема, оскільки я ще й медичний менеджер і розуміння того, що відчувають мої колеги є питанням ефективності та, часом, виживання клініки.
- Професійне «щастя» лікарів та інших медичних та парамедичних співробітників є також питанням здоров’я та навіть виживання пацієнтів, це ж зрозуміло, що «нещасливий лікар = нещасний пацієнт»
Суть питання:
«Unhappy» – красиве слово, але опитування демонструють, що лікарі не стільки вже анхеппі скільки ансатисфаед і дуже розчаровані.
Очікування від професії з якою молода людина, надивившись «Хаусів» йде в медицину не виправдовуються.
До 70-80 -х років (кажуть) існував неписаний договір між суспільством та лікарями:
- Лікар відмовляється від раннього заробітку (чекає 8-10 років), погоджується наполегливо та постійно навчатися, працювати потім із пацієнтами надаючи догляд (обслуговування) що відповідає медичним традиціям.
- За це: йому гарантується по життєве працевлаштування, розумна оплата праці, автономність у прийнятті медичних рішень (ніхто не каже як і що робити, лікар це не медсестра), повага від усіх, та згодом, із роками – комфортний баланс життя/робота.
Але тепер цей «договір» порушено, тому що майже зникла одиниця «лікар», що самотужки вирішує усе із пацієнтом.
Що таке сучасна медична установа?
- підприємство, що видає здоров’я та одужання. Складні процеси, що розбиті на шматочки, робота у команді, але єдине враження й єдиний результат на всіх.
- у підприємства є власник (так чи інакше, може і держава) і найманому співробітникові ставлять рамки та задачі
Чому це так й по іншому не буде?
«Медичне підприємство» – не комерційні примхи і не вбивство медицини, а вимога часу:
- Жоден медичний фах давно не влазить в голову та руки однієї людини. Якщо хтось скаже, що вміє знає все в офтальмології, до прикладу – брехня)).
- Сучасна медицина розвивається настільки швидко, вона стає настільки технологічною, об’єм необхідних знань та навичок настільки великий, що кожна спеціальність дробиться і буде дробитися далі.
- До того ж пацієнти настільки глибоко не розбираються в здоров’ї та хворобах, що контроль за результатами й процесами потрібен
- То ж робота в команді вузьких фахівців під контролем та за правилами «власника», «заявника», «клієнта» і під контролем- неминуча.
І що тут такого?
«Лікарі стали такими як усі – невпевнені в собі, незадоволені й налякані майбутнім» – пише один із авторів у Forbs….
Ти диви))) Та чим же ж ми не задоволені?)) Ми що не люди? Всі так живуть й нічого)
Справа в тому, що медичними системами і підприємствами подекуди керують ідіоти.
Ось, уявіть, є інше підприємство – ресторан, в якому:
- Шеф кухар 80% часу…списує продукти, заповнює анкети, відзвонюється в страхову розповісти як й чим бажає снідати клієнт, який раптово став відчувати лютий голод. При цьому страхова не відшкодовує нічого окрім бульйону… і чого дзвонити коли нічого іншого не буде…?
- Кухарю не можна готувати те, що не дозволено в затвердженій мінресторані рецептурі
- Навіть якщо знає, що його продукти стухли, а у сусіда все свіженьке – має годувати пропри що (бо звільнять, оштрафують)
- А ще – на все про все і на шашлик й на крем-брюле є декілька однакових хвилин
- До цього – він має підійти до кожного клієнта, подути (як гаряче), досолити, послухати все про життя, яка коли й на що коли була «изжога» (бо буде скарга на неперсоналізований підхід до годування)
- І на останок вислухати те, що «послевкусие не очень»
Це що таке?) Це кухар?!) хто там залишиться? Митець, чи той хто вміє швидко нарізати моркву?
Це взагалі робота? Бажаючі знайдуться? Будете щасливі? Хом’яку, що бігає по колу хоча не обіцяли, що його хтось там буде поважати)
У медицині й на заході і в нас такого повно, а буває й гірше. Про це вже я наступним разом), а на завершення
- До пацієнтів: заходячи до центру подивіться на обличчя адміністратора і зрозумієте усе) – це цілісна система, там вже якщо комусь погано, то погано всім і буде вам також)
- До молодих колег – зміріться «лікарі такі, як і усі», нажаль навчайтеся тому, чому ніколи не навчались (може й не хотіли)- працювати у команді, делегувати, довіряти іншим.
- До всіх колег – тікайте, якщо так як в тому «ресторані». Це не медицина й не робота взагалі. Дурна писанина, «бігом бігом бігом», або «іди роби все сам» – це не сучасне, ненормальне, а наслідок поганої безглуздої організації, що знищує бажання працювати і … робить несчасливим
Дякую, що прочитали)
*у лапках – дані, цитати лікарів, оглядачів і аналітиків без посилань, яких у інтернеті море за пошуком «unhappy doctor»
