Як же ж набридли ці сварки про безоплатну медицину. І нібито вже все з усіх боків, але вони ж тривають.
Нещодавно, скажімо так «дискусія» про словосполучення «медична послуга» (від якого декого коробить) примусила мене трошки почитати. І результати огляду питання далі – у цьому неймовірно довгому та сподіваюся, що не нудному пості.
На гравюрі 17 сторіччя зображено лікаря, що вдягнений у три обличчя:
- Нормальної людини у житті
- Янгола біля ліжка хворого
- Та диявола, коли він просить плату…
До перших двох – питань ні в кого ніколи не було)). До третього були і залишаються й багато.
Чи так було завжди?
Так, було ..
“Exide dum dolor est” – проси плату поки (хворий) страждає – «мудрість», що також народилася десь у середньовіччі, приписується лікарям (і є на те причина) .
“Колеги” із минулого творили казна що, і те, що відбувалось до 20 ого сторіччя назвати «медициною» вкрай важко.
Знать лікували кращі лікарі, яких не соромно було покласти у могилу разом з вдячним хворим (як це було у древньому Єгипті)
Для інших просто були люди – ченці, ворожки, маги, навіть палачі, що брали на себе відповідальність за одужання, а потім як піде – ті, що виживали після «лікування», та свідки дійства, часто били, спалювали, вішали за відсутність очікуваних ефектів.
Тож плату дійсно бажано було просити до)) чим після, адже за цю дурню платити мало хто хотів.
Та, чи платили?
Так, завжди платили
«Критон, ми вінні Асклепію півня! Заплати. Не забудь» так за легендою промовив Сократ на смертному одрі.
Грошима, півнями але платили завжди І навіть у громадський медицині (коли за хворого сплачувала держава)
В тому ж стародавньому Єгипті призначеним лічцями на будівництві робочим (!) давали: помічника, вихідні на приготування ліків, амулетів та вивчення заклинань, відпочинок й лишню пайку.
В римі – де громадськими лікарями були виключно греки (і жоден римлянин до цього не спустився), теж платили й також не багато – еквівалент $1000 (що було зовсім непрестижно).
В Київській Русі, «лікарні» були частиною монастирів, лічці були монахи (і могли б задарма).
І навіть їм:
“…аще лечец прилучится, привести его к больному и уплатить за его труд” “Изборники Святослава” 1073, 1076 рр. (закон доречи, що працював кількасот років)
Кожен із нормальних лікарів допомагає, як щось гостре й небезпечне, перенаправить скаже куди йти, щоб лікуватись безкоштовно
Кожен хоч іноді працює просто так і робить знижки і т.д., але – свідомо й принципово працювати без оплати… хото так може?
Хіба.. святі?
Так, виключно святі.
Саме християнські святі-лікарі, стали еталоном служіння, співчуття, самопожертви за ради справи на благо ближнього, та Бога за що постійно потерпали:
Перші «anargyroi» (безсрібляниці) святі Зінаїда та Філонела – у першому сторіччі практикували безкоштовне лікування в Тарсі (суч Турція). Однієї ночі, конкуренти лікарі-язичники, що брали з гроші за амулети й зілля, забили їх камінням.
Homo – hominy lupus est, мedik – medikus lupisimus
-Людина людині вовк а лікар лікарю вовчище (ось так, колеги, це почалося не сьогодні))).
Окремо: вибачте не можу втриматись, не хочу цим нікого спровокувати чи образити. Це просто запитання: святими лікарі ставали за чудеса та безкорисність.. ніхто не став святим за кожноденну працю, майстерність, постійне вдосконалення та головне –стабільні й регулярні результати (на замітку молодим колегам)).
Чи не звідти сьогоднішнє відношення до нас – потрібні чудеса і безкоштовно?)
Святих було не так вже і багато. Звичайно були й інші, хто врачував без грошей.
Було і є вчення школи Гіппократа де: «ВІДДАВАТИ ПЕРЕВАГУ лікуванню, а не оплаті», а якщо нема грошей, нема кому допомогти – «застосувати своє мистецтво безкоштовно».
Про «Мистецтво». Нарешті вже до суті)
Medicina – мистецтво зцілення. … тобто лікар це вважай «митець». Можливо «майстер». Що він робить? Не продукти ж і картини? А що? Як це назвати?
Послуга – «…діяльність індивіда на користь іншої особи». Що не так?)).
Окей, не «послуга» нехай «служіння»
Служіння – «робота, труд в ім’я чогось, на благо когось чогось».
Слухайте, ну це ж одне й те саме)) Тут як не крути «медицина» – застосування мистецтва зцілення на благо людини.
Ніяких протиріч, ніяких спогадів про гроші…
Багато хто зараз привіз із-за кордону історії про медицину “там” і зрозумів що все у нас не так вже і погано.
Є альтернатива, є вибір і належний рівень є.
І як би не було, не добивайте лікарів докорами про «безкоштовність та грабіж». Їм і так негарно:
“Нещасні лікарі”
Це тренд в усьому світі. В той час, коли держави заключали договір з суспільством про те, що платно що не платно на яких умовах та коли – із лікарями ніхто і ні про що не домовлявся.
Десь після другої світової між лікарями та суспільством існувала неписана угода:
Лікар погоджується на:
- Відмову від раннього заробітку (вчитися 8-12 років й не заробляти)
- Необхідність постійного вдосконалення (все життя)
- Важку в усіх сенсах та відповідальну роботу
В обмін на:
- Гарантоване працевлаштування
- Повагу
- Гарантовану достойну оплату, о прокриє видатки на навчання (як мінімум)
Всього цього… не стало. Скрізь. В усьому світі.
Більше того – майже кожен з нас йшов вчитися, на ЛІКАРЯ, що буде працювати із хворим, робити для хворого усе можливе й неможливе –займатися мистецтвом зцілення
А що ми маємо?
Стандарти, протоколи, контроль, папір, знову контроль, постійний тиск, високий темп, незадоволення й претензії в обличчя – ми все частіше просто гвинтики в медичних підприємствах, що роблять те, що їм дозволено робити і так як скажуть, а не так як вмієш чи вважаєш за потрібне
І в яке б обличчя не вдягався лікар, душа його нерідко плаче.. Про це майбутній пост (як дочитаю дещо))
Респект що дочитали цей! Сподіваюся щось було корисним, і буду радий чути вашу думку у коментарях))
